Саме
в цей день сталася найбільша трагедія
не тільки України, а й усього людства –
вибух на Чорнобильській АЕС. Причиною
катастрофи прийнято вважати стрибок
напруги в мережі, який викликав два
вибухи. На щастя (та чи можна так сказати?),
вибухи були не ядерними, а хімічними -
наслідок перегріву реактора і накопичення
значної кількості пари. На момент вибуху
в реакторі знаходилось близько 200 т
урану. Було зруйновано обшивку, а через
відсутність захисної оболонки більше
60 т радіоактивних речовин піднялись у
повітря.
Сумарна
радіація ізотопів, викинутих в повітря
після аварії в Чорнобилі, була в 30-40
разів більшою, ніж при вибуху атомної
бомби в Хіросімі.
Оскільки
Чорнобильська АЕС була графітно-водним
реактором, саме графіт передбачав
легкозаймистість всієї системи. Після
вибуху в ньому залишилось близько 800 т
графіту, який почав горіти. Пожежа
тривала 10 днів і забрала життя 31-ї людини.
Остаточно графіт перестав горіти лише
10 травня.
Пожежники,
які першими прибули на місце катастрофи,
не мали ізолюючих протигазів. Їх просто
не попередили про особливості ситуації.
У результаті радіоактивні речовини
потрапили в дихальні шляхи
ліквідаторів.
Кількість
людей, що брали участь в гасінні пожежі
на ЧАЕС, становила 240 тис. Усі вони
отримали високі дози радіації. Однак
саме пожежникам вдалось врятувати нас
від справді серйозної катастрофи –
сильного водневого вибуху, який міг
стати наступним етапом трагедії.
Одразу
після аварії майже 8,5 млн людей були
опромінені, близько 155 тис кв. км територій
було забруднено, з них 52 тис кв. км –
сільськогосподарські землі. Реактор
продовжував випромінювати радіацію ще
3 тижні, доки його не закидали сумішшю
піску, свинцю, глини і бору.
Уряд
СРСР, очевидно, намагався приховати цю
трагедію від світу через нав’язливу
ідею засекречувати проблеми. Та не
вдалося... Наступного дня у Швеції
відзначили аномальне підвищення рівня
радіації. Так було визначено, що в Україні
сталось щось жахливе.
Перше
офіційне повідомлення в СРСР зробили
аж 28 квітня під тиском міжнародної
спільноти, але і в ньому майже не
повідомлялось про масштаби проблеми.
Склалось враження, що загрози немає, а
проблема локальна. Всі іноземні ЗМІ
розповідали про небезпеку, викликану
Чорнобильскою аварією, а радянські
майже нічого про це не говорили. Хоча
саме в цей час у всіх містах СРСР
готувались паради і демонстрації на
честь 1 травня.
Як
чиновники пояснювали пізніше, вони не
хотіли підняти паніку серед населення.
Хоча в Києві, наприклад, в день, коли на
вулиці міста вийшли тисячі людей, рівень
радіації перевищував фоновий у кілька
десятків разів.
З
упевненістю можна сказати, що далеко
не кожен знає, наскільки жахливими були
наслідки Чорнобильської аварії. 50
мільйонів кюрі - саме така кількість
радіації тоді потрапила в атмосферу.
Щоб зрозуміти масштаб цього, ось невелике
порівняння:
Ця
сума дорівнює наслідкам вибухів 500
атомних бомб, які в 1945 році скинули
американці на Хіросіму.
Звичайно,
як і в будь-якому іншому подібному
випадку, і в цій історії є свої герої.
Це пожежники, які і отримали найбільшу
дозу радіації. Їх було більше 100 чоловік.
За даними, які є в загальному доступі,
31 з них померли в дуже короткий час.
А
зона ураження, яка утворилася відразу
після аварії, розтягнулася на 50 тисяч
квадратних кілометрів - 12 областей.
Непридатними для проживання стали 150
тисяч квадратних кілометрів навколо
станції.
Щоб
запобігти подальшим викидам радіоактивних
матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий
реактор АЕС був накритий спеціальним
"саркофагом", збудованим руками
сотень тисяч добровольців і мобілізованих
солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову
введена в експлуатацію. Однак великі
пожежі і аварії в 1991 та
в 1996
роках привели
до зупинення спочатку другого, а потім
і першого реактора. У 2000-у
році був
зупинений останній, 3-й реактор, і
Чорнобильська АЕС повністю припинила
свою роботу.
